Пошкодження/дисторзія зв'язок гомілково-стопного суглоба - 3 ступеня

Пошкодження зв’язок гомілково-стопного суглоба є одним з найпоширеніших пошкодженнь опорно-рухового апарату людини. Щиколотка є місцем переходу гомілки у стопу. Вона щоденно витримує велике навантаження. Коли це навантаження виявляється надто великим, стабілізатори не справляються - відбувається пошкодження зв’язок щиколотки.

Щиколотка є точкою з’єднання великогомілкової кістки, малогомілкової кістки, таранної кістки та п’яткової кістки. Щиколотка складається із двох суглобів, верхнього та нижнього. Верхній суглоб щиколотки (гомілково-стопний суглоб) з’єднує дистальну частину велико- і малогомілкової кістки з таранною кісткою. У цьому суглобі виконується дорзальне та плантарне згинання. Нижній суглоб щиколотки, у якому виконується інверсія та еверсія, складається із двох частин: задня (таранно-п'ятковий суглоб) і передня (таранно-п'ятково-човноподібний суглоб). Цей суглоб з’єднує щиколотку із заплесневою частиною стопи.

Щиколотка має три активних та пасивних стабілізатори: 

АКТИВНІ СТАБІЛІЗАТОРИ – м’язи та сухожилля: довгий малогомілковий м'яз (головний м’яз-евертор стопи), передній великогомілковий м'яз (головний дорсальний згинач стопи), задній великогомілковий м'яз (обертає стопу і опускає в плантарне положення), ахілове сухожилля разом із камбалоподібним м’язом та двоголовим м’язом (головні згиначі стопи у плантарне положення).

ПАСИВНІ СТАБІЛІЗАТОРИ – зв’язки: велико-малогомілкові, дельтовидна та бічні зв’язки (передня таранно-малогомілкова зв’язка, п’ятково-малогомілкова зв’язка і задня таранно-малогомілкова зв’язка). 

Деформація щиколотки зазвичай відбувається після оберту стопи усередину. Це може статись при невдалому приземлені на стопу, неправильному положенні стопи при ходьбі, різкому сповільненні, тощо. Зазвичай характерні пошкодження стопи та щиколотки виникають підчас занять такими видами спорту, як баскетбол, футбол, гандбол, хокей на траві. Ризикують отримати травму й менш активні та фізично слабші люди: діти, люди похилого віку, через слабкість м’язів, проблем із зором та рівновагою.

Ступені деформації щиколотки:

Ступінь 1 – характеризується розтягненням зв’язок без їх розривів, мінімальним набряком та болем, функція нормальна або мінімально порушена, повернення до повної активності триває 2-3 тижні.

Ступінь 2 – помірний рівень пошкодження. Характеризується помірним болем, навністю місцевого набряку, гематоми та обмеження рухів суглоба, можливий частковий надрив зв’язок. Повернення до нормальної активності через 2-3 місяці реабілітації.

Ступінь 3 – найтяжчий випадок пошкодження. Характеризується сильним болем, який може зменшуватись після пошкодження внаслідок розриву нервових волокон. Супроводжується великим набряком, сильним обмеженням рухів. Виникає відчуття нестабільності суглоба. Це є наслідком повного розриву комплексу латеральних зв’язок і капсули суглоба. Інколи потрібує хірургічного лікування. Повернення до повної активності можливе приблизно через 4 місяці.

Вивих щиколотки трапляється рідше, ніж пошкодження зв’язок, внаслідок впливу на суглоб значно більшої сили. В більшості випадків вивих супроводжується переломами кістки у зоні гомілковостопного суглоба.

Хоча вид лікування залежить від тяжкості пошкодження, консервативний метод застосовується найчастіше. Під час гострої стадії застосовують метод RICE (відпочинок, лід, компресія, підняття) з метою зниження болю, набряку та підготовки до реабілітації на функціональної стадії. Згодом відбувається поступове прогресивне відновлення об’єму рухів щиколотки, сили м’язів гомілки та стопи, балансу та стабільності суглоба. Вправи на зміцнення м’язів повинні враховувати їх правильну функціональну активність. Особлива увага приділяється ексцентричним зміцненням переднього малогомілкового м’яза (головний стабілізатор під час вивертання стопи) і переднього великогомілкового м’яза (головний дорсальний згинач стопи).

Профілактика: вибір якісного взуття, зміцнення усіх м’язів гомілки та стопи, правильна методологія стабілізації щиколотки, підтримання балансу ваги тіла; лікування проблем зору, які можуть призвести до травм; застосування профілактичних програм для атлетів, які знаходяться у групі риску даного виду травми, тощо.